Історія справи

Постанова ВГСУ від 22.07.2015 року у справі №9/34
Постанова ВГСУ від 23.03.2016 року у справі №9/34
Постанова ВГСУ від 21.05.2014 року у справі №9/34
Ухвала КГС ВП від 25.02.2018 року у справі №9/34
Постанова ВГСУ від 22.10.2014 року у справі №9/34

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року Справа № 9/34 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Короткевича О.Є., Жукової Л.В.,розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, с. Боремель Рівненської областіна ухвалувід 01.12.2015 господарського суду Рівненської області та постановувід 13.01.2016 Рівненського апеляційного господарського судуу справі № 9/34 господарського суду Рівненської областіпро банкрутствофізичної особи-підприємця ОСОБА_4, с. Боремель Рівненської областіліквідаторСокотун В.А., м. Рівнекредитортовариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", м. Київу судовому засіданні взяли участь представники:

боржника ТОВ "ФК "Приватні інвестиції"Федорков В.І., довір.; Мазурова А.О., довір.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 11.08.2010 порушено провадження у справі № 9/34 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - боржник) у порядку ст.ст. 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній до 19.01.2013, далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 13.04.2011 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника.

Постановою господарського суду Рівненської області від 01.06.2011 боржника визнано банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора та інше.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 28.08.2013, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.11.2013, відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" (далі - кредитор) в задоволенні заяви про внесення до реєстру вимог кредиторів, як заставних, грошових вимог на суму 753 779,45 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.05.2014 скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.11.2013 з передачею справи на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції у зв'язку з тим, що справа була переглянута судом апеляційної інстанції в незаконному складі суду.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 ухвалу суду першої інстанції від 28.08.2013 скасовано з прийняттям нового рішення про визнання грошових вимог кредитора до боржника в сумі 753 779,45 грн. як таких, що забезпечені заставою та підлягають задоволенню в першу чергу.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.10.2014 скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 та ухвалу господарського суду Рівненської області від 28.08.2013, справу в частині розгляду грошових вимог ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" передано на новий розгляд суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 24.02.2015, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.04.2015, задоволено заяву кредитора про включення до реєстру вимог кредиторів вимоги на суму 753 779, 45 грн. в межах вартості предмета іпотеки. Визнано грошові вимоги кредитора до боржника на суму 753 779,45 грн., як такі, що забезпечені заставою майна боржника та підлягають задоволенню у першу чергу; зобов'язано ліквідатора внести до реєстру вимог кредиторів вказані вимоги окремо, а також відомості про майно боржника, що перебуває в заставі.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.07.2015 вказані судові рішення скасовані з передачею справи в частині розгляду грошових вимог кредитора на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність дослідження обсягу правосуб'єктності та правовий статус кредитора, зокрема наявність у нього права на здійснення факторингових операцій та надання фінансових послуг з кредитування. Також судом касаційної інстанції наголошено на тому, що в силу імперативних приписів ч. 1 ст. 49 Закону про банкрутство вимоги забезпечених кредиторів підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів громадянина - підприємця в третю чергу та підлягають задоволенню за рахунок предмета застави.

При новому розгляді справи ухвалою господарського суду Рівненської області від 01.12.2015 (суддя Заголдна Я.В.) задоволено заяву кредитора про включення до реєстру вимог кредиторів вимог на суму 753 779, 45 грн. в межах вартості предмета іпотеки. Визнано грошові вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" до боржника на суму 753 779,45 грн., як такі, що забезпечені заставою майна боржника та підлягають задоволенню у третю чергу; зобов'язано ліквідатора внести до реєстру вимог кредиторів вказані вимоги окремо, а також відомості про майно боржника, що перебуває в заставі.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.01.2016 (судді: Демянчук Ю.Г. - головуючий, Дужич С.П., Крейбух О.Г.) зазначену ухвалу залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, боржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.124 Конституції України, ст. 14, ч. 7 ст. 47 Закону про банкрутство, ст. 590 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Боржник зазначає, що його майно перебуває у заставі за вимогами, які не пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності, а тому таке майно не підлягає включенню до ліквідаційної маси у справі про банкрутство. Крім того, судами не досліджено наявності у кредитора ліцензії на здійснення валютних операцій, оскільки кредит наданий основному боржнику в іноземній валюті. Також кредитору відмовлено у зверненні стягнення на майно у позовному провадженні, що, на думку боржника, позбавляє першого права на задоволення вимог у справі про банкрутство.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Положеннями ст. 1 Закону про банкрутство визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.

Нормами цієї ж статті передбачено, що грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Одночасно частиною 2 ст. 47 Закону про банкрутство встановлено, що кредитори, які мають до боржника вимоги особистого характеру, мають право заявити свої вимоги в процесі провадження у справі про банкрутство.

У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору.

Судами при новому розгляді справи з урахуванням обов'язкових вказівок суду касаційної інстанції (ст. 11112 ГПК України) було встановлено наступне.

Грошові вимоги кредитора до боржника в сумі 753 779,45 грн. ґрунтуються на укладеному з ПАТ "Кредобанк" договорі факторингу (фінансування від відступлення права грошової вимоги) від 29.11.2011, за умовами якого кредитор (фактор) придбав у ПАТ "Кредобанк" (клієнт) право грошової вимоги до ОСОБА_10 за кредитним договором від 26.03.2008 №132-08 разом із правом вимоги за усіма договорами, що виступають забезпеченням виконання умов цього кредитного договору.

У свою чергу боржник на підставі договору іпотеки від 26.03.2008 № 132-08/1 виступив майновим поручителем перед ПАТ "Кредобанк" за виконання гр. ОСОБА_10 зобов'язань за кредитним договором від 26.03.2008 №132-08, передавши в іпотеку нерухоме майно - квартиру та земельну ділянку загальною заставною вартістю 640 958 грн. Вказане право вимоги до майнового поручителя було набуто кредитором також на підставі укладеного з ПАТ "Кредобанк" та нотаріально посвідченого договору про відступлення прав за договорами іпотеки від 16.12.2011.

Наявність заборгованості основного боржника - ОСОБА_10 перед ПАТ "Кредобанк" також підтверджується рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10.08.2011 у справі № 2-2448/11 про стягнення з першого на користь ПАТ "Кредобанк" 753 779,45 грн. боргу за кредитним договором.

На виконання вимог ст. 517 ЦК України ПАТ "Кредобанк" передано кредитору первинні документи, які підтверджують наявність у першого права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки. Відповідні первинні документи щодо спірних правовідносин були досліджені судами попередніх інстанцій, що відображено у тексті оскаржуваних судових рішень.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 11.02.2013 здійснено процесуальне правонаступництво у справі № 2-2448/11 шляхом заміни стягувача - ПАТ "Кредобанк" на його правонаступника - ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" у грошовій вимозі до ОСОБА_10 та за усіма забезпеченнями відповідно до забезпечувальних документів - до майнового поручителя ОСОБА_4

Отже, у даному випадку ПАТ "Кредобанк" відступив ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" право вимоги за кредитним договором від 26.03.2008 №132-08, яке забезпечене заставою майна боржника, тобто мала місце заміна кредитора у зобов'язанні (ст. 512 ЦК України).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Отже, ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", як сторона договору факторингу - фактор, повинна мати статус банку або фінансової установи з правом здійснення факторингових операцій.

Також оскільки кредитором за вказаним договором факторингу набуто право вимоги за договором кредиту (ст. 1054 ЦК України), то така особа, як кредитодавець, також повинна мати дозвіл (ліцензію, свідоцтво) на надання фінансових послуг з кредитування. Отже, особа, яка набуває прав кредитора у кредитних правовідносинах повинна мати тотожну правосуб'єктність з особою, від якої таке право набуто (наявність дозволу на здійснення діяльності, ліцензії тощо).

Відповідно до виданого Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 12.05.2011 ФК №282 кредитор має право здійснювати такі фінансові послуги, як факторинг та надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів (а.с. 71, 72, том 3).

Вищезазначені встановлені судами обставини свідчать про існування дійсного права вимоги у кредитора до боржника - майнового поручителя, а також наявність у першого обсягу правосуб'єктності, достатнього для набуття права вимоги за спірними зобов'язаннями, що випливають з кредитних правовідносин та договору факторингу.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання боржника в касаційній скарзі на те, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10.08.2011 у справі № 2-2448/11 було відмовлено у задоволенні позову ПАТ "Кредобанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки - належну майновому поручителю ОСОБА_4 квартиру та земельні ділянки. Відповідно до мотивувальної частини вказаного судового рішення підставою для відмови в позові була не відсутність відповідного зобов'язання майнового поручителя, а формальна підстава - недотримання кредитором встановленої цивільним законодавством процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки договори кредиту та іпотеки, які стали підставою для виникнення спірного боргу, а також договір факторингу є чинними, у встановленому порядку недійсними не визнані, сама по собі наявність такого судового рішення не може обмежувати право кредитора на задоволення своїх документально підтверджених грошових вимог до майнового поручителя - боржника у справі про його банкрутство.

Доводи боржника про безпідставність включення спірного заставного майна до ліквідаційної маси, з посиланням на приписи частини 7 статті 47 Закону про банкрутство у редакції Закону України від 22.09.2011 N 3795-VI, є безпідставними, оскільки згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень вказаного Закону його дія не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності. Більше того, у даному випадку боржник не є позичальником кредитних коштів, а лише майновим поручителем, тобто відповідає за зобов'язаннями іншої особи переданим у заставу майном.

Відтак, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

У зв'язку з чим висновки судів попередніх інстанцій про визнання спірних грошових вимог кредитора є законними та обґрунтованими, тому оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 23, 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11113 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського Рівненської області від 01.12.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.01.2016 у справі № 9/34 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді О.Є. Короткевич

Л.В. Жукова